Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77
» » » «Кажуть, я стала схожою на нього», - жінка живе з серцем індійського хлопця

«Кажуть, я стала схожою на нього», - жінка живе з серцем індійського хлопця

«Кажуть, я стала схожою на нього», - лучанка живе з серцем індійського хлопцяУ грудях лучанки Наталії Омельчук б’ється серце індійського хлопця.

Наталія Омельчук без вагань влилася в Національний рух «За трансплантацію», обстоюючи прийняття законопроекту, який дасть шанс на життя тисячам українців, що потребують пересадки органів, пише газета "Волинь".

Волинянка приходила під стіни Верховної Ради, брала участь у пікетах, дивилася в очі народним обранцям із портрета на стенді тематичної фотовиставки в парламенті, присвяченої тим, кому пощастило вижити

«Богові потрібна наша душа, а не тіло»
17 травня для Наталі стало святковим днем: Верхов­на Рада нарешті ухвалила Закон про трансплантацію органів та тканин у новій редакції. 

Люди сприймають його по–різному. Хтось побоюється, аби на смертному одрі пацієнтів не розбирали на «запчастини». Хтось налаштований скептично, мовляв, небагато наших співвітчизників погодяться на перспективу вилучення органів, а закон передбачає «презумпцію незгоди». І лише той, хто сам пройшов сім кіл пекла на цьому шляху, усвідомлює, як потрібен суспільству прорив у трансплантології.

— В Україні до тисячі хворих потребують пере­садки серця. Не всім щастить зібрати кошти, дочекатися операції за кордоном. Мені допоміг Господь, а ще — небайдужі люди. Відомо, що, залишаючи цей світ, ми можемо пожертвувати свої органи і врятувати інших хворих. Я своїм життям завдячую індійському хлопцеві та його родині. І сама підпишу згоду на посмертне донорство, як це роблять у цивілізованому світі. Адже Богові потрібна наша душа, а не тіло, — каже лучанка Наталія Омельчук, у грудях якої б’ється чуже серце.

Усі її біди почалися з банального грипу. Здорову молоду жінку, яка готувалася стати матір’ю, вразив підступний вірус. Грип спричинив ускладнення, вразив серце і легені. Під загрозою була й дитина. Тож Наталію скерували з Луцька до Києва в Інститут педіатрії, акушерства та гінекології. На сьомому місяці вагітності їй зробили кесарів розтин. Синочок потребував дороговартісного лікування. 

Упродовж 40 днів, поки маленький боровся за життя, рідні стягувалися з останнього, щоб купити необхідні препарати і для дитини, і для мами. На жаль, хлопчика лікарі виходити не змогли. А в Наталі розвинулась важка серцева патологія, яка змусила її стати «корінною» пацієнткою Інституту Амосова.

Тривале лікування, складна операція не поліпшили стану хворої, українські фахівці прийшли до висновку, що врятувати 27–річну волинянку може лише пересадка органа.

Отримати нове серце можна було тільки за кордоном, вартість операції — понад 100 тисяч доларів. Рідні та друзі оголосили збір коштів. На щастя, у той час у Києві перебували індійські фахівці, вони обстежили пацієнтку і погодилися взяти її на лікування. Так Наталія разом із мамою Людмилою Павлівною потрапила до Індії у клініку «Фортіс».

«Кажуть, я трішки стала схожа на Раві Давані»

— Клініка в Мумбаї виявилася дуже сучасною, з новітнім обладнанням, висококваліфікованими спеціалістами, — розповідала нам торік Наталія Омельчук, повернувшись до України. — І коли раптово зупинилося моє серце, вони буквально витягли мене з того світу. Було зрозуміло, що часу на очікування донорського органа я не маю. У першу чергу на нього могли розраховувати громадяни Індії, а тоді вже іноземці. Та через день стало відомо, що жодному з інших претендентів не підходить серце 22–річного індуса, який загинув під час дорожньо–транспортної аварії. Орган доставили з міста Сурат літаком через 1,5 години після того, як у хлопця констатували смерть мозку.

В нас, на жаль, таке неможливо. «За попередніми підрахунками, в Україні щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на 1 млн населення, що становить близько 3 тисяч осіб, які могли б подарувати життя 10 тисячам хворим», — зазначається в пояснювальній записці до законопроекту про трансплантацію.

Але через відсутність координації дій у створенні єдиного реєстру можливих донорів, острах лікарів перед звинуваченнями у «чорній трансплантології», необізнаність людей з питань пересадки органів, в Україні на роки затягнувся застій у цій галузі медицини. Хоча першу пересадку серця кардіохірург Борис Тодуров провів ще у 
2001 році, з того часу в нашій країні було зроблено менше 10 таких операцій.

Я своїм життям завдячую індійському хлопцеві та його родині. І сама підпишу згоду на посмертне донорство, як це роблять у цивілізованому світі.

— А от в Індії донорство є почесною справою, — каже Наталія Омельчук. Коли лікарі прийшли до висновку, що врятувати потерпілого в аварії неможливо, його мозок помер, то родина дала добро на те, щоб органи (серце, печінку, нирки, підшлункову залозу та рогівку очей) їхнього молодшого сина використали для допомоги важкохворим людям. Через якийсь час після операції батьки хлопця розшукали мене, поцікавилися здоров’ям, надіслали фото Раві Давані, якому завдячую життям. Усі мої знайомі кажуть, що я навіть стала трішки схожою на нього. Тепер у мене в Індії є брати й сестри. Родина Раві Давані вважає, що людина живе доти, доки б’ється її серце, навіть якщо воно в грудях іншої людини.

Індійський професор, який оперував нашу землячку, на прощання сказав їй: «Ти повинна повернутися до повноцінного життя». І?Наталя ні на мить не забуває цих слів. Хоча після трансплантації їй довелося пережити ще чимало випробувань. Про них наша співрозмовниця згадує неохоче:

— Я була готова до нелегкого реабілітаційного періоду, розуміла, що доведеться приймати дорогі ліки, аби запобігти відторгненню донорського серця. Але після пересадки мусила боротися ще і з гнійною інфекцією.

З літака — назад до Інституту Амосова. Обстеження на комп’ютерному томографі показало множинні абсцеси за грудиною. Знову операція, антибіотики за ціною 3,5 тисячі гривень за флакон, інші препарати, які допомагають організму справитися з інфекцією, адаптуватися до життя з чужим серцем.

Родина Раві Давані вважає, що людина живе доти, доки б’ється її серце, навіть якщо воно в грудях іншої людини.

10 квітня минув рік після пересадки, але Наталя й досі перебуває під пильним наглядом столичних кардіохірургів, а тому проживає нині в Києві. Підтримує тісні контакти з активістами Національного руху «За трансплантацію», намагається допомагати хворим, яких спіткала така ж біда.

У 2017 році Верховна Рада виділила 628 мільйонів гривень для оплати операцій у закордонних лікарнях. Цих коштів вистачило на 208 пацієнтів. В Україні за ці ж гроші можна було б вилікувати втричі більше людей. Тепер, коли скресла законодавча крига, у хворих з’явилася надія на порятунок.
«Кажуть, я стала схожою на нього», - лучанка живе з серцем індійського хлопця
«Кажуть, я стала схожою на нього», - лучанка живе з серцем індійського хлопця






?
ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Додати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:

Введіть код:
Погода
Погода в Ужгороді

вологість:

тиск:

вітер:


«    Вересень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930