Розміщення реклами та оголошень на порталі. Тел.: 096 060 3311.
» » » Туристична Великоберезнянщина

Туристична Великоберезнянщина

Продовжуємо нашу рубрику про туристичні принади районів Закарпаття. Нині черга Великоберезнянщини. Хоч район вважається депресивним, тут є що подивитися, можна відпочити душею серед гір, назбирати грибів, а взимку – покататися на лижах…

«Нашестя» дерев’яних церков

Так, бо порівняно з іншими районами Великоберезнянщина може похвалитися аж 9-ма дерев’яними церквами, які є пам’ятками архітектури. В січні цьогоріч ми побували в чотирьох із них – у селах Сіль, Кострино, Вишка й Ужок. У Солі храм побудований у 1777 році й знаходиться на узвишші при дорозі, куполи оббиті бляхою. Він носить ім’я святого Василія. Матеріал привезли чотирма парами волів із бойківської церкви з села Сянки Львівської області разом із іконостасом.
У Кострині храм знаходиться ще вище. До нього веде дерев’яна «змійка» – сходи з дахом. Видніються свіжі шинглі на фасаді. Це церква Покрови Пресвятої Богородиці (1645, 1761). У кінці 1970-х її вкрили новим гонтом, інтер’єр оббили картоном, а чотирирядний іконостас перемалювали ще в 1950-х.
У селі Вишка – храм святого Архангела Михаїла, він оббитий бляхою, тільки знизу залишилося дерево. В 1991-му дах перекрили новим гонтом, пізніше інтер’єр оббили фанерою.
В Ужку – церква святого Архангела Михаїла (1745 р.). Тут два хрести на вежах: греко-католицький і православний. Перебуває під охороною ЮНЕСКО з 2013 р. Це одна з найцікавіших споруд бойківського стилю. Її збудували майстри Павло Тонів із села Бітлі на Львівщині та Іван Циганин із Тихого, про що свідчить напис над дверима.
Ще є дерев’яні церкви св. Ганни в с. Буківцьово (1792 р.), Миколаївська (1665 р.) із дзвіницею XVIII ст. в с. Гусний, а також св. Івана Предтечі в с. Сухий (1769 р.), св. Архистратига Михаїла в с. Домашин із бароковими елементами (1907) та церква св. Миколи Чудотворця у с. Чорноголова (1794 р.), збудована без єдиного цвяха.
? Дерев’яна церква в Чорноголовій (Foto.ua)? Дерев’яна церква в Чорноголовій (Foto.ua)

Стужицький «дідо-дуб» і метеорит

На прикордонні з Польщею та Словаччиною розкинувся Ужанський національний природний парк, створений у 1999-му на базі регіонального ландшафт­ного парку «Стужиця». Нині він є складовою першого у світі трилатерального українсько-польсько-словацького біосферного резервату «Східні Карпати», включеного до Світової мережі ЮНЕСКО. Його площа становить 39 159,3 га, тут зростає близько 900 видів вищих судинних рослин, понад 300 лишайників, 143 мохоподібних, 58 видів грибів та 164 – водоростей. Багато з них занесені в Червону книгу України. А ще є 519 видів тварин, з яких 65  – «червонокнижні», 27 – з європейського червоного списку. 6,1 тис. га букових пралісів включили до списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО. На теренах парку пролягають 17 туристичних маршрутів, 7 екостежок.
Цікавим для туристів є й місце падіння метеориту. Він упав 9 червня 1866 року в селі Княгиня, розсипавшись на дрібні уламки на великій території, тож отримав однойменну назву. Було зібрано близько тисячі частин загальною масою майже 500 кг. Найбільший уламок вагою 279 кг знайшли в урочищі Чорні млаки, куди тепер проклали екологічний маршрут. Зберігається цей шмат метеорита у Віденському музеї природної історії (Австрія).
Ще одна родзинка – у вже згаданій Стужиці. «Дідо-дуб» та дуб «Чемпіон» – найстаріші та найбільші в Україні – привертають увагу численних туристів та фотографів. Обхват стовбура «Чемпіона», до прикладу, – 9,6 м, висота – 25 м, а вік фахівці оцінюють у 1300 років.
Без названия (1)
А ще є Ужоцький перевал, розташований на межі Галичини й Закарпаття на висоті 852 м над рівнем моря поблизу кордону з Польщею. Звідси відкривається неперевершена панорама полонини Равка (1269 м, Східні Бескиди) та г. Ост­ра (1408 м, Полонинські Карпати). Тут прокладено 14 залізничних тунелів. Тож є можливість проїхатися й побачити все на власні очі.

Лижі й чани

Гірськолижний курорт «Красія» розташований у селі Виш­ка. Були тут кілька років тому 8 березня, там ще лежав сніг. Нам пощастило, бо журналістів тренувала мама Анни-Марії Чундак – відомої української сноубордистки. У «Красії» працюють шість витягів та підйомників, кататися тут можуть як досвідчені лижники та сноубордисти, так і початківці. З малечею розважаються спусками з некрутого схилу на надувному гумовому крузі – сноутюбі (на початок спуску «таблетку» підіймають спеціальним витягом).
Без названия (2)
Турбаза «Перлина Красії» теж у Вишці. Безпосередньо біля головного корпусу розташований крісельний витяг та два нові підйомники загальною довжиною 3000 м. Тут можна також здійснювати кінні та пішохі прогулянки буковими й дубовими лісами, збирати гриби та ягоди. В цьому ж селі туркомплекс «Новий сезон» із дерев’яною банею і басейном. Влітку можна проїхатися гірськими стежками велосипедом або квадроцик­лом. Для зимового відпочинку є бугельний витяг із трасою в 1000 м. А ще в с. Сіль діє туркомплекс «Едельвейс», у Кострині – база відпочинку «Club visson», у Волосянці – «Калина» тощо. Серед туристів популярні й «Ужанські купелі».
Основні мінеральні ресурси району представлені чотирма родовищами – Костринським і Сольським, де переважають вуглекислі гідрокарбонатно-хлоридні та натрієві води, а також Ужоцьким і Чорноголово-Пастільським родовищами з нарзанами келечинського типу.

Гора Явірник і Гостра

Якщо ви любитель пішого туризму, то тут знайдеться, куди помандрувати. Гора Явірник (1017 м) – візитівка району. Підіймаючись на неї, можна було побачити туристичний притулок, збудований «за чехів» ще 1936 року, – з дерев’яними тапчанами, шпором, давніми креденцами й гасовими лампами. Побутових зручностей ніяких. Зате «бере» мобілка, правда, у певних місцях, частіше ж включається словацький роумінг. Притулок згорів кілька років тому після суботника, нині ведуться роботи з його відновлення.
А от щоб добратися на гору Гостра, їхали з Ужгорода аж у найвіддаленіше село району – Люту. Звідти нас везли на «уазах», потім уверх по потічку йшли годину пішки – й одинокий дерев’яний будиночок серед гір перед вами. Там і заночували. Довкола – ні душі, тільки небо й зорі. Дійшли тоді лише до підніжжя, бо був туман, а ще – сильний вітер. Опісля, коли спустилися в село, власник хатинки «порадував», що в тій місцині не раз бачили вовків…

Перегін коней

Якщо ви не хочете йти в гори пішки, то є можливість помандрувати верхи. Фермерське «Полонинське господарство» діє з 2001 року, а з 2004-го – племрепродуктор із розведення коней гуцульської породи. Ферма в урочищі Прелуки є унікальною, оскільки тварини мають можливість жити й розвиватися в умовах, у яких ця порода формувалася протягом тисячолітть. Тут, на висоті 1000 метрів над рівнем моря, між полонинами Рівна і Гостра, займаються й кінним туризмом. Практикують одно- і дводенні маршрути, в яких без проблем можуть брати участь люди, котрі ніколи не сиділи в сідлі. Адже унікальність «гуцуликів» полягає не тільки в добрій вдачі, працездатності й покладистості, а й у особливій плавній манері ходу. Для кожної групи тут розробляють маршрут. Влаштовують і цікаві заходи, як-от перегін коней із Великого Березного в урочище Прелуки.
Без названия (3)

Військовий туризм

Для любителів історії теж є своя родзинка. Мова про Першу світову. Й нині нерідко проводяться розвідувально-пошукові роботи, зокрема на горі Черемха (висота 1 130 м), під якою підковою розташовані села Лубня, Ставне, Загорб, Стужиця. У серпні 2013-го дослідники знайшли тут останки 15 солдатів – 8 російських і 7 австро-угорських. Сім місяців, із жовтня 1914-го по квітень 1915-го, Черемха була ареною боїв, де полягло майже 700 австро-угорських і російських вояків. Усього в лісових масивах довкола загинули від 2,5 до 3 тис. воїнів.
Коли Закарпаття розвивалось у складі Чехословаччини, влада подбала про впорядкування військових цвинтарів. На Березнянщині – кілька таких, що увіковічили жертв Першої світової. Кладовище «Ужок I» на Ужоцькому перевалі займає 0,06 га. У його центрі 28 вересня 1938-го відкрили обеліск пірамідальної форми заввишки 4,8 м. На чорній гранітній дошці висічено білими літерами українською, російською, німецькою й угорською: «Воїнам Російської та Австро-Угорської імперій, які загинули в боях за Ужоцький перевал у роки Першої світової війни». На боках піраміди вмонтовано 3 меморіальні дошки з написами трьома мовами: «Це кладовище було влаштовано російськими військами восени 1914 року. Після закінчення війни розсіяні в околицях останки похованих були вибрані з могил і зосереджені на цьому кладовищі. Там спочивають 6 російських, 6 австро-угорських офіцерів і 351 російських і австро-угорських солдатів. Нехай спочивають із миром». Відомі імена лише 43 солдатів. У кутку кладовища є круг без могил, де колись збиралися встановити статую австро-угорського воїна.
Кладовище «Ужок ІІ» розташоване на сільському цвинтарі поблизу дерев’яної церкви св. арх. Михаїла. Тут поховано 115 воїнів, імовірно, австро-угорських. Відомі прізвища тільки двох.

Великий Березний

Райцентр розташований на правому березі Ужа. Тут є залізничний вокзал початку ХХ ст., парк екзотичних і реліктових рослин, закладений у кінці XIX століття. У центрі селища пам’ятник Тарасу Шевченку, встановлений у жовтні 1990-го, – перший в області. А ще – монумент воїнам радянської армії, які загинули в жовтні 1944-го. У В. Березному знаходиться й прикордонна застава. Є архітектурна пам’ятка – церква Св. Трійці з розписами славного Йосипа Бокшая.
Можете зайти в історико-краєзнавчий музей, який відкрили в 1998 р. в тутешній школі. Матеріал збирали вчителі й учні. Експозиція має два відділи: історичний та краєзнавчий. Найціннішими експонатами є колекції старовинних ікон та народного одягу.

Осідок василіянської Провінції св. Миколая на Закарпатті

Щодо Малого Березного, то неподалік – пункт пропуску через державний кордон. Тут періодично проводять українсько-словацькі Дні добросусідства. Село знане й Святомиколаївським монастирем, який розкинувся на горі Ділок і був заснований 1742-го. Хоча на цьому місці вже в ХV ст. жили монахи. Збереглася монастирська печатка, на якій викарбувано 1435 рік, кажуть історики.
Під час гортіївської окупації в 1939 році прогнали всіх монахів, які походили з Галичини чи Східної Словаччини. Місцевих ченців переслідували та ув’язнювали. Вже в березні 1947-го більшовики насильно ліквідували всі василіянські монастирі, а більшість монахів вивезли до концтаборів. У 1948-му приміщення Малоберезнянського монастиря віддали Ужгородському університету, студенти якого відбували тут практику. Храм перетворили на спортивний зал. А в лютому 1958-го тут відкрили школу-інтернат для розумово відсталих дітей.
Відродження монастиря розпочалося 1989 року. В 1991-му офіційно зареєстрували церкву. Ще в 1933-му її розписав знаменитий художник Йосип Бокшай. Але оскільки цінні розписи не вдалося відреставрувати, храм наново розмалював Михайло Приймич. Тут встановили іконостас роботи місцевого різьбяра Йосифа Волосянського.
У 1998-му до Малоберезнянського монастиря перевезли старовинну ікону Мукачівської Божої матері, яку василіяни переховували в роки «підпілля». Вона була намальована в Царгороді в 1453 році, в 1926-му Папа Пій ХІ подарував її Мукачівському монастирю. До 2009-го ікона знаходилася в Малоберезнянському монастирі й щороку на храмове та на всі Марійські свята виставлялася для публічного вшанування. Відтак її урочисто перенесли до Мукачівського монастиря св. Миколая. А тут залишилася копія. Окрім щоденних і святкових служб в обителі, що є василіянської Провінції св. Миколая на Закарпатті, в останню неділю кожного місяця відбуваються хресні дороги по Чернечій горі. Найбільший відпуст – на свято Зіслання Святого Духа, а на Преображення Господнього традиційно проходить зліт християнської молоді. Тут така тиша й благодать! Цей монастир є відомим місцем паломництва.
Наостанок, якщо ви хочете побути наодинці із природою, без зв’язку і транспортного сполучення, то вам у села Смерекова та Буківцьово. Хатки, розкидані в горах, повітря, гриби…
Оксана ШТЕФАНЬО, НЗ скачать dle 11.3
ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Додати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:

Введіть код:
Погода
Погода в Ужгороді

вологість:

тиск:

вітер:


«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930