Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77
» » » Незабутня мандрівка до "морської родзинки" Закарпаття

Незабутня мандрівка до "морської родзинки" Закарпаття

foto
Синевирське озеро може бути містичним, навіть якимось потойбічним!...
Це одна із тих точок на карті Закарпаття, де буває кожен турист, який приїхав набратися вражень на Срібну Землю: майже кожен туроператор прагне завести сюди своїх клієнтів. І кожен таки знаходить тут своє (хоча буває, що і ні, бо люди, які галопом оглядають принади краю, заїхали, побачили “якусь калюжу” в оточенні смерек - так і пишуть у коментарях - заселфились для годиться, та й пішли собі далі). Щоби відчути красу цього місця, треба знайти на це трохи часу, радять бувалі. І не під'їжджати наверх автівкою, бо зручніше, а пройтися. Мій колега, відомий закарпатський фотограф, один із найкращих фотокорів Укрінформу Сергій Гудак, який знімав Синевирське озеро десятків разів, каже, що залежно від погоди, Синевир може бути містичним, навіть якимось потойбічним, — коли над ним стелиться туман, а може здатися раєм на землі — в оточенні віковічних смерек, які гойдаються за вітром і риплять, саме в таку пору озеро дає людині крила!Власне, для того, аби і вас надихнути на таку — справжню! — подорож до Синевиру, яка би душу порадувала і крила подарувала, ми зібрали в нашій розвідці найцікавіші моменти із “життя” озера. І розкажемо вам про те, коли і о якій порі сюди найкраще підніматися, аби насолодитися природною красою, а не вихопити картинку на смартфон з натовпу туристів. Також тільки у нас — про унікальну історію найбільшого дерев'яного пам'ятника в країні — 13-метрових колосів Синя і Вир з африканського дерева махагон від його творця, одного з “китів” Закарпатської школи живопису Івана Бровді. Розповімо вам і про те, як Синевирське озеро стало топ-точкою для зйомок фільмів — тут за один рік побували “кілер” Жан Рено та “термінатор” Роберт Патрік - та які байки після цього переповідають місцеві.
 
НАРЕШТІ ДОСЛІДИЛИ ДНО: ТАМ СОТНІ СКАМ'ЯНІЛИХ ДЕРЕВ, ЩО СТОЯТЬ ВЕРТИКАЛЬНО У ВОДІ

Для початку — трохи з біографічної довідки Синевиру. Отож, це офіційно найбільше і найглибше високогірне озеро України, розташоване воно на висоті 989 м над рівнем моря. Утворилося 10 тис. років тому після землетрусу. Площа водного плеса — 4-5 га, глибина — 8-10 м. Озеро поповнюється поверхневими та атмосферними водами, з нього витікає невеликий струмок (басейн р. Тереблі). Вода в озері дуже чиста, завдяки цьому тут живе три види форелі. Купатися тут не можна, тільки плавати на плоту — бокорі.
Рівень води на Синевирі міняється впродовж року — на 3,5 м. Найбільше, найповніше озеро напровесні — коли тануть сніги і стікають водою вниз. Тоді затоплює навіть невеликий острівець посеред озера — за яке Синевир отримав свою другу назву “морське око”. Найменше озеро влітку.

- Цьогоріч ми мали можливість детально оглянути озеро з групою українських дайверів, прозондувати і вивчити його дно досконало і повністю. Якщо хтось досі до кінця не розумів, як воно внизу виглядає — то зараз можу сказати словами оцих професіоналів, - каже Василь Щур, голова Міжгірської РДА. - Там знайшли дуже багато врослих дерев, які вже скам'яніли. Вони всі стоять вертикально до поверхні озера — сотні дерев. Вигляд — вражає, дайвери пообіцяли підготувати і викласти відео дослідження згодом. На дні дуже багато мулу, і це теж відзначили фахівці. Вони знайшли найглибшу точку озера — це 19,5 метрів. Тобто, тепер про це більше можна не сперечатися, бо деякі джерела подають різні цифри щодо замірів глибини Синевиру, - каже Щур.
Озеро відкрите до відвідування щодня (вартість квитка для дорослого - 20 грн). Має навіть свій фестиваль — “На Синевир трембіти кличуть”, який проводиться щороку у серпні. Також влітку щороку на озері організовують мистецький пленер — цьогоріч приїжджали митці із сусідніх європейських країн.

СИНЬ І ВИР — ЛЕГЕНДА ПРО ЛЮБОВ
Ще одна неодмінна ознака Синевиру (крім вікових смерек та “зіниці ока”) — це 13-метрова дерев'яна композиція "Синь і Вир", створена за мотивами найвідомішої легенди про Синевир. Втілив її знаменитий закарпатський скульптор, художник Іван Бровді. Він розповів Укрінформу цікаві деталі про цей процес.
- Це за показниками висоти та ваги — один із найбільших дерев'яних пам'ятників у світі — 13 метрів висоти і 30 тонн ваги, - каже Іван Бровді. - Для скульптурної композиції використано три шматки дерева махагон. Це унікальне дерево, його є близько 17 видів, росте тільки в Південній Америці та Африці, сягає до 100 метрів висоти, у діаметрі має 20 метрів. А це, з чого ми різали скульптури — всього-на-всього маленькі гілки з такого дерева. Їх везуть сюди морем-океаном, просто чіпляючи на буксир, дерево за цей час просочується морською сіллю. З нього потім роблять шпон для меблів. Воно дуже міцне, довговічне і дороге. На той час один кубометр коштував тисячу злотих. А там 30 кубиків пішло на всю скульптуру.
- А з нашого дуба не можна було різати, чи зі смереки? - цікавлюсь у митця.
- Де ви знайдете шматок цільного дуба такої товщини і висотою 13 метрів? - питає скульптор у відповідь. - Я коли отримав це замовлення, поїхав одразу на озеро — дивитися що, де і як тут можна встановити. Мені спочатку пропонували поставити 1,5 метрову скульптуру — тут одразу біля озера, на майданчик, куди ви приходите, піднявшись одразу по доріжці. Сказав, що робитиму тільки на видному місці — якраз там, де є пологий берег із протилежного боку.
Замовляв скульптуру “Закарпатліс”, ми директора вмовили привезти той махагон і зробити скульптуру саме з нього — аргумент був, мовляв, як робити, - то уже на віки.
Ну, й почалася робота. Я перечитав усі легенди про озеро і вибрав саме оцю — про Синя та Вир. Бо це про любов. Легенда говорить, що в далекі часи цими землями володів один багатий вельможа, а були тут непролазні хащі. Приїхав він якось сюди, землі оглядати, і взяв зі собою дочку — Синь - красиву молоду дівчину. Доки батько своїми справами займався, вона почула, що десь у лісі сопілка грає. І побігла на музику, і зустріла красивого хлопця, пастуха — Вира. Вони покохали одне одного, але батько не хотів віддати Синь заміж за простого пастуха, сказав, що стане йому зятем, тільки якщо той розбагатіє. Тоді Вир сідає на бокор і йде заробляти гроші — але він так і не заробив стільки, аби стати багатим. А Синь постійно ходила на те місце в ліс, де вони зустрічалися, і плакала — і наплакала це озеро.

Я справді надихнувся цією легендою, зробив ескізи — коло неї розмістив лань, коло нього — орла.
Але робити вже безпосередньо скульптуру було справді важко. Мені допомагав Михайло Самич, мій товариш, різьбити.

То була неможлива робота! Працювали ми у Чинадієвому на доці, там були всі ці махагони. Колоди були настільки великі, що ми мусили в лежачому положенні різати.
Проблема для мене була визначити пропорції — і я придумав, як це зробити: біноклем віддаляв зображення, так визначав для себе ту відстань - через озеро, - з якої майбутній глядач буде бачити скульптуру. Так ми й вирізали.
Але ще була одна проблема — цей махагон дуже токсичний. І щодня, поки працювали над деревом, у нас постійно носом кров лилася. І в мене, і в Міші. Тому ці скульптури нам кров'ю далися — пам'ятайте, як наступного разу дивитиметесь, - каже скульптор Бровді.
Наступна проблема — доставити готові скульптури на озеро. Ну, якось нагору виволочили. Але ставити як ці колоси? Кран туди не зайде, бо стрілі не дозволяють смереки. Лісники десь в Україні знайшли японський кран, який розбирався, і побудували йому естакаду, він на диби ставав, із труб залізних зробили нам 20 метрові сваї у бетон — на них тримаються скульптури. А горизонталь ще треба було одну опору, яка би їх зчепила.
То дуже було насправді важко усе зробити. А тепер глянеш, стоїть — наче й дивитися нема на що.
- Що відчуваєте, коли там буваєте тепер? - запитую у Бровді.
- Молодію. Бо молодість згадую. А ще прикро, знаєте, - зітхає скульптор Бровді. - Туди на озеро приїжджає багато людей, мільйони бачили мою скульптуру. Але що зачіпає: цим мільйонам проводять екскурсії і ні разу ніхто не згадає, що ті скульптури Бровді з Мукачева робив. Оце болить. Листівки про озеро видають із моєю роботою — і теж ніде не напишуть, що то я її зробив. Оце мені болить.

ТУТ БУВ ЖАН РЕНО: СИНЕВИР І ВЕЛИКЕ КІНО
А от упродовж останнього року Синевир став топовою кінолокацією на Закарпатті. Починаючи з лютого минулого року тут побували одразу дві голлівудські зірки — спочатку Жан Рено, а пізніше, у червні — Роберт Патрік. “Кілер” та “термінатор” працювали тут на зйомках своїх фільмів.
- Нині Закарпаття стає топовим краєм для зйомок кіно, - каже Олександр Мерявчик, засновник Закарпатської фільмкомісії. -Тут є два фактори — унікальні місця краю, особливо в горах, які ваблять режисерів, та дешева інфраструктура Закарпаття, що вабить уже продюсерів. Саме ці два фактори і зіграли свою роль при виборі Синевиру як локації для зйомок двох голлівудських фільмів.

Ми щойно завершили скаут-тур місцями Закарпаття для режисерів. І процитую вам зараз двох професіоналів у цій галузі. Режисер Віктор Шевченко, об'їхавши Закарпаття, сказав, що тут нема жодного кілометра, який би не зачепив. Андрій Суярок сказав, що “тут усе дихає містикою: природа, люди, гори”.
- Ми спілкувалися з людьми на Синевирі, які працювали зі знімальними групами, що привозили сюди Рено та Патріка. Це цікавий досвід для нас, а для них — це і казка наяву, і нагода заробити, - каже Мерявчик. - Є на озері такий собі Ваня, він катає туристів на плоту. То, скажімо, він нам показував купу фотографій з Рено та Патріком, це для нього був великий гешефт — лише вивезти Патріка на той бік озера. Також місцеві забезпечували координацію: коли, наприклад, режисеру потрібно було, аби навколо озера був невитоптаний сніг, Ваня брав своїх друзів із села Синевир і вони охороняли озеро, аби тут ніхто не ходив, їм за це платили.
А ще у фільмі “Останній крок” із Рено є така сцена, там за сценарієм знімають приїзд поліцейських на снігоходах за кілером-одинаком, який переховується на озері. Так ото за ним їдуть місцеві міжгірські хлопаки на снігоходах у костюмах канадських копів — це для них такий експірієнс (досвід, враження — ред.), що й говорити! Там і гонорарів не треба було! До речі, кіношники відзначають, що у сенсі гонорарів — за роботи, за масовку — тут працювати дуже вигідно.
І багато хто з них каже, що оця простота наших горян підкуповує.
- Це можна було бачити і коли приїжджав Жан Рено. Він там пробув 3 тижні. Напочатку був дуже закритий, а вже як адаптувався (там якраз 28 морозу було в той час), як побачили, що робота йде добре, він відкрився — там до нього і в гості ходили, і селфі він з усіма робив, й автографи роздавав, і чиновники місцеві його потім гостили, і картин зі смереками йому понадаровували! Ой, все було!
Але ця наївність і гостинність закарпатська — вона підкуповує. Особливо людей із мегаполісів. Кіношники казали, що тут місцевих наймаєш на роботу, вони радо йдуть і навіть не питають про оплату. А в Одесі, мовляв, попросиш ящики вивантажити — одразу спитають наперед - а що платите?

Продюсери, зі свого боку, рахують гроші: зірки жили за 20 км від озера на базі, учасники знімальної групи — тут же в селі Синевир, у зелених садибах. Ця близькість відстаней — це знову ж таки, економія на паливі, на доставці. Словом, у плані розвитку Синевиру як кінолокації — усе працює на нього.

ПЕТИЦІЯ ПРО ЗАХИСТ СИНЕВИРУ. ВІД ЧОГО ЗАХИЩАТИ?
Проте зірки на Синевирі бувають не так уже й часто, а от туристи — щодня і весь рік. В останні два роки, відколи до Синевиру відремонтували дорогу, потік збільшився в рази — і це відзначають у Нацпарку. Зате гіди кажуть і про інше — що за цим натовпом втрачається самобутність локації.
- Я часто воджу на Синевир туристів, і сам дуже люблю бувати на озері, - розповідає Максим Адаменко, гід, засновник компанії Турінфо Мукачева. - Сам люблю — і людям раджу — їхати туди зранку, коли повітря ще сире, коли воно переповнене запахами моху, грибів, прілого листя, і я завжди — і сам, і зі своїми туристами — підіймаюсь пішки від КПП (це всього 1300 м і займає 20 хвилин). Ми це робимо саме для того, аби всім оцим удосталь насолодитися. Проте останнім часом, відколи в НПП дозволили за окрему плату виїзд наверх - аж до самого озера, ні я, ні мої туристи такої можливості не маємо. Тому що вузькою асфальтованою доріжкою йдемо ми — і тут же масово їдуть легкові авто та бусики з туристами. Ми в результаті дихаємо не чистим гірським повітрям, а вихлопом. Доходить до того, що люди кажуть: “Та тут трафік, як у нас на Хрещатику!” А крім того, якщо подумати, там справді вузька дорога, і створюється досить небезпечна ситуація для пішоходів: от не спрацювали гальма у водія, - і все.
Я розумію, що є проблема доставки до озера хворих (сердечників, наприклад) чи інвалідів. Але це можна робити електромобілями, кіньми, зрештою. Цей виїзд наверх до озера однозначно треба заборонити — і зі мною у цьому питанні згодні колеги, ми відтак, писатимемо звернення до Нацпарку та зареєструємо петицію зі збором підписів. Такі зони повинні охоронятися від техногенного впливу! - каже Адаменко.

І з цією тезою таки важко не погодитися! Допоки у нас чисті місця — їх треба берегти.

ВОНО БУВАЄ ПОХМУРИМ І МІСТИЧНИМ, А ІНОДІ ДАРУЄ КРИЛА
Насамкінець про Синевир розмовляю з колегою — фотографом Сергієм Гудаком. Цікавить його думка про озеро як про точку на карті, яку має побачити на Закарпатті кожен турист і про те, чому та за чим туди треба їхати.
- Справді, Синевир — це обов'язкова до відвідування туристична принада на Закарпатті, - каже Сергій. - Це така ж родзинка і невід'ємна частинка загального пазла, який потім дає враження від Закарпаття, як Говерла, водоспад Шипіт, замок Паланок. Тим більше, у Синевиру як у найбільшого високогірного озера в Карпатах є один великий плюс — воно з усіх гірських озер Карпат чи не найдоступніше. Туди може прийти кожен, у будь-якому віці, для цього не потрібно якоїсь особливої підготовки чи богатирського здоров'я.
Я вперше потрапив туди уже в дорослому віці, після армії, у шкільні роки якось не склалося. З того часу приїжджаю туди систематично — надихнутися. Помітив для себе, що озеро дає різні враження, залежно від погоди. Якщо це похмурий день — воно хмуре, важке і якесь містичне, потойбічне. Коли ясне сонце — воно надихає, сповнює тебе невимовним позитивом!
У мене був період, коли я їздив на Синевир по кілька разів у рік. Там особлива атмосфера — надто, коли там мало людей. Тоді у тебе є можливість відчути оту легендарну велич Карпат: прислухатися до скрипу смерек, які гойдає вітер, до хлюпотіння води на березі озера, втягнути на повні груди повітря... Тоді ти наповнюєшся цією неймовірною енергією Синевирського озера. Спробуйте! - радить закарпатський фотограф. - Якщо Синевир вам відкриється — ви станете багатшими!
Тетяна Когутич, Ужгород





?
ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

53). « СИНЕВИРСЬКЕ ОЗЕРО »
Поміж гори, по долині
Десь не десь по хатині,
Стрімка річка там співає
Високим горам-ся вклоняє.
                 *
У Синевирі смереки
Стрімко стоять,
Тихим шепотом
З озером гомонять.
               **
Тільки острів з озера,
Сумно поглядає,
Плаче і ридає,
Коли пліт від нього
Тихенько відпливає.
             ***
Вітер тихенький
Смереки обнімає,
І мене стрімко
До низу проводжає.
            ****
Синевирське озеро
Це перлинні Карпати,
Теребля річка,
Це його рідна мати!
11.06.2014р.
*****************************

11 листопада 2018 23:52
Додати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:

Введіть код:
Погода
Погода в Ужгороді

вологість:

тиск:

вітер: