Головна > Цікаві новини > Юліанський і григоріанський: за яким календарем живемо ми та чому дати свят відрізняються

Юліанський і григоріанський: за яким календарем живемо ми та чому дати свят відрізняються


12-12-2019, 12:28. Розмістив: redaktor


Завчасу запалюється святкова ілюмінація у вітринах магазинів, а торгівці розкладають на прилавках новорічно-різдвяні прикраси і подарункові набори, щоб не проґавити «гарячий» сезон: два Миколаї, два Різдва, Новий рік і Старий Новий рік. Але чому старий? Звісно ж, не тому, що рік за тринадцять днів встигає постаріти.
Не примха понтифіків
Після всіх застіль дехто ще може, проставляючи у документі дату, механічно вивести цифри, якими послуговувався попередні 12 місяців. Та мало кого дивує, що одні й ті самі свята відзначають двічі. На нашій пам’яті так було завжди.
Властиво, календарна плутанина почалася задовго до 1582 року, коли Папа Римський Григорій XIII, прислухавшись до аргументів тодішніх науковців, які стверджували, що діючий календар сильно застарів, розпорядився створити спеціальну комісію, яка б зайнялася розробкою більш досконалої системи даточислення. Потрібно було привести у відповідність з актуальними астрономічними даними юліанський календар, запроваджений Юлієм Цезарем у 45 р. до н. е. Іще раніше давньоримський календар перебував у віданні жерців-понтифіків, які довільно подовжували чи вкорочували тривалість року, пересуваючи дати сплати податків чи вступу консулів на посади так, як це було вигідно зацікавленим особам. Гай Юлій Цезар, присвоївши собі титул великого понтифіка, був, напевно, дуже невдоволений безладом, який наробили його попередники (казка стара, як саме людство), і запросив для вирішення проблеми групу експертів – александрійських астрономів на чолі з Созігеном. На їхніх розрахунках і побудований календар, пізніше названий іменем імператора. За основу було взято тропічний рік – проміжок часу між двома послідовними проходженнями сонця через точку весняного рівнодення.
Маленька похибка
Ось вона, ця точка, і стала каменем спотикання. Спливали віки, змінювались покоління, вірування і влади, і ставало дедалі очевиднішим, що дата рівнодення зсувається. З запровадженням на державному рівні християнства важливим питанням стало визначення дати Великодня. Безперечно, розрахунок пасхалій – та ще математика. І багато залежить від дати весняного рівнодення. На час I Вселенського собору у Нікеї (325 р.) вона припадала на 21 березня старого стилю. Але пізніше встановлена дата почала розходитись зі спостереженнями.
Народи колишньої Римської імперії та їхні сусіди успадкували юліанський календар не тільки з язичницькими назвами місяців і днів тижня, а ще й із похибкою. Річ у тім що, александрійські астрономи розрахували приблизну тривалість проміжку між рівноденнями у 365.25 доби. Аби надолужити цю чверть, до кожного четвертого року додається один день – такі роки ми знаємо як високосні. Але, як завжди, диявол криється у деталях. Пізніші розрахунки показали, що повний оберт навколо Сонця Земля здійснює за 365,242196 доби. Здавалося б, трохи інші цифри після коми – невелика проблема. Але за кожні 128 років набиралась помилка на цілу добу. І вийшло так, що у XVI столітті, на момент впровадження реформи Григорія XIII, назбиралось уже десять днів: весняне рівнодення наставало не 21, а 11 березня старого стилю. І, як ми знаємо, тепер відмінність зросла до 13 діб. Тому 14 січня нового стилю – це перше січня старого стилю, а 7 січня нового відповідає 25 грудня старого. Звідки ще три дні? У проекті  математика і лікаря Луїджі Ліліо, прийнятому зрештою папською комісією для укладання реформованого календаря, змінилися правила визначення високосних років. Зі столітніх років високосними могли бути лише ті, які ділились на 400. Тому 1700, 1800 і 1900 роки за новим календарем були звичайними, але у країнах, які досі користувались системою часів Юлія Цезаря, вони вважались високосними.
Варто зауважити, що григоріанський календар також не досконало точний: він дає похибку на один день приблизно за кожні 3236 років. До того ж дати в ньому постійно переміщуються з одних днів тижня на інші, а тривалість місяців і кварталів різна, що не надто зручно для потреб економіки. Тому час від часу зароджуються ініціативи щодо проведення чергової календарної реформи, – одна з них, а саме проект вічного календаря Гюстава Армеліна, у 1950-х роках мало не була затверджена в ООН – але, відверто кажучи, з нею не поспішають.
Зійтися з Сонцем
Шлях міжнародного запровадження григоріанського календаря був десь легким, десь тернистим. Найбільша проблема полягає в тому, що у зв’язку з календарними новаціями всі донині згадують Папу Григорія XIII і католицьку церкву, а не Луїджі Ліліо та науку пізнього Відродження. Тому держави, де панівною конфесією був католицизм, прийняли запропоновану в Римі реформу одразу або через декілька років. Так, Італія, Франція, Іспанія, Португалія і Польща змінили даточислення у тому ж 1582 р., Австрія і католицькі регіони Німеччини – у 1583, Угорщина – у 1587 р.
Протестанти і православні довго стояли на тому, що «краще розійтися з Сонцем, ніж зійтися з Папою». Великобританія і Сполучені Штати перейшли на новий календар у 1752 р, Швеція включно з Фінляндією – у 1753 р. Росія мала дочекатися 1918 р. з поваленням царату і приходом більшовиків, а Греція – 1923р., військового повстання і відправлення монарха у вигнання. Мусульманська Туреччина почала літочислення за новим стилем на межі 1926/1927 рр. Втім, вираховувати за ним настання місяця рамадану або зуль-хіджжа ніхто не брався, та це, зрештою, і неможливо, тому що мусульманський релігійний календар зорієнтований винятково на місячні цикли, тоді як григоріанський і юліанський – на сонячні. Зміни торкнулися – це треба підкреслити – тільки світських установ, які вершать буденні справи: навчають, лікують, судять, торгують, збирають податки тощо. Офіційно на сьогодні світ рахує дні, місяці і роки за григоріанським календарем, який уже сприймають як нейтральний. Але крім нього, продовжують функціонувати й інші системи літочислення, освячені локальними звичаями.
Кесарю – кесареве
Щоосені сотні євреїв-хасидів приїжджають до Умані, щоб відсвяткувати Рош га-Шана – Новий рік за юдейським сонячно-місячним календарем, який веде літочислення «від сотворення світу». 29-30 вересня 2019 року для них почався 5780 рік. Більш того, релігійний календар офіційно застосовується у Державі Ізраїль нарівні з григоріанським. У ісламському місячному календарі точкою відліку є рік переселення пророка Мухаммеда з Мекки в Медину, і за ним тепер триває 1441 рік. А Піднебесна 25 січня 2020 р. відзначатиме прихід року білого металевого щура. Між тим, фігурки і листівки з щуренятами розкуповують далеко за межами Китаю. Кардинально різні традиції літочислення іноді несподіваним чином перетинаються між собою.
Все це далеко від наших реалій? Насправді, не дуже. Україна – одна з країн, де історично вкоренилось переплетення двох календарів. Афонські монастирі і ряд помісних православних церков (зокрема Єрусалимська, Російська, Грузинська і Сербська та Православна Церква України), а також українські греко-католики для богослужбових цілей використовують юліанський календар, який, втім, більше не існує у свідомості вірян як щось окреме, а накладається на цивільний григоріанський: 7 січня для нас – це таки 7 січня, і аж ніяк не «25 грудня старого стилю».
Більшість помісних православних церков після собору, який відбувся у Константинополі ще 1923 р., перейшли на «новоюліанський» календар, розроблений сербським астрономом Мілутіном Міланковичем. Він дещо відрізняється від григоріанського, але до 2800 року буде з ним повністю збігатися. А у старому юліанському у відносно осяжному майбутньому (2101 р.) накопичиться зсув іще на одну добу. І тоді Різдво наставатиме не 7, а 8 січня нового стилю.
Отож, часто доводиться чути вислови, що святкувати 25 грудня – правильніше навіть за логікою подій. Піст, Різдво, розговіння, потім – Новий рік. Без старого-нового.
Та іноді, надто коли йдеться про віру, не варто вимагати астрономічної точності.  Що вже вирішать предстоятелі церков – те й вирішать. Для того вони і предстоятелі. Церква як така відділена від держави.
Держава може спокійно жити за одним календарем, а релігійні громади – за іншими, причому різними і багатьма. Толерування цієї різноманітності не помилка – можливо, нівелювання її стане більшою помилкою. Тому, коли заходить мова про «подвоєні» свята, давайте частіше вітати одне одного. Так те, що могло нас роз’єднати, буде об’єднувати. 
Повернутися назад